«Літературний спадок Ернеста Хемінгуея» (до 120-річниці від дня народження американського письменника Ернеста Міллера Хемінгуея) (1899-1961)

2019-07-17

"Всі хороші книги схожі одна на одну: вони правдивіші за життя",

"Не падай духом. Ніколи не падай духом. Секрет мого успіху в тому, що я ніколи не падаю духом. Особливо на людях",

"Те, що письменник хоче сказати, він повинен не говорити, а писати",

"Світ – гарне місце, і за нього варто битися, і мені дуже не хочеться його покидати".

Так звучать декілька крилатих цитат Ернеста Міллера Хемінгуея відомого багатьом американського письменника.

З нагоди відзначення 120-річниці від дня народження американського письменника 17 липня 2019 року в КЗК «Апостолівська міська бібліотека» на кафедрі юнацтва до уваги читачів була організована книжкова виставка «Літературний спадок Ернеста Хемінгуея» (до 120-річниці від дня народження американського письменника Ернеста Міллера Хемінгуея) (1899-1961), на якій користувачі можуть ознайомитись з біографією письменника, його творами та фотографіями.

Ернест Хемінгуей народився 21 липня 1899 року в містечку Оук-Парк в штаті Іллінойс. Його батько був лікарем, а мати займалася вихованням дітей. З дитинства батько прищеплював йому любов до природи, в надії, що син піде по його стопах, і вивчатиме природознавство з медициною. Мати майбутнього письменника наполягала на заняттях музикою. У 12 років хлопчик отримав у подарунок від дідуся однозарядну рушницю, про що запам’ятав на все життя. Дружба між Ернестом і дідусем зміцнилася, він часто згадував його в своїх творах. З тих пір полювання було головною пристрастю хлопчика. Хемінгуей починає писати в шкільні роки. Крім цього, він був хорошим спортсменом, займався футболом і боксом. Після закінчення школи в Оук-Парк, він поступив на роботу репортером в газету Канзас-Сіті. Незабаром він був мобілізований і відправлений на службу в Червоний Хрест в Італії. У липні 1918 року Хемінгуей був серйозно поранений осколками снаряда в обидві ноги. Коли він повернувся до Америки, то впродовж кількох років пропрацював репортером в канадській газеті. В 1921 році одружується вперше і відправляється в Париж (Франція), в місто, про яке він вже давно мріє. Перша збірка оповідань письменника «У наш час» вийшла в 1925 році. Через рік вийшов у світ роман «І сходить сонце», присвячений «втраченому поколінню». Тієї ж тематики була книга, що принесла світову популярність Хемінгуею – «Прощавай, зброє!» (1929). За свою кар’єру письменник не раз переживав творчу кризу. На початку 1930-х років Е. Хемінгуей відправився в тривалу подорож до Африки, де йому вдалося не тільки пополювати, але і знайти себе. В результаті він написав кілька нових оповідань і збірок: «Смерть пополудні» (1932), «Зелені пагорби Африки» (1935), «Сніги Кіліманджаро» (1936). Одним з кращих творів став роман «Мати і не мати» (1937). Кардинально новий період творчості пов’язаний з участю Хемінгуея в Іспанській революції, під час якої він був військовим кореспондентом. Найбільшими творами того періоду стали п’єса «П’ята колона» (1938) і роман «По кому дзвонить дзвін» (1940). Черговий спад у творчості намітився під кінець Другої світової війни. У 1949 році письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Там була написана повість «Старий і море» (1952). У 1953 році Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море». Цей твір вплинув також на присудження Хемінгуею Нобелівської премії з літератури в 1954 році. У 1956 році Хемінгуей починає роботу над автобіографічною книгою про Париж 1920-х років – «Свято, яке завжди з тобою», яка вийшла тільки після смерті письменника. Він продовжував подорожувати і в 1953 році в Африці потрапив в серйозну авіакатастрофу. У 1960 Ернест повертається в Америку. Стає ясно, що страждає психіка Хемінгуея. Йому здається, що за ним стежать, він у постійній депресії. Письменника відправляють до психіатричної клініки, але лікування не має результату. 2 липня 1961 в своєму будинку в Кетчумі, через кілька днів після виписки з психіатричної клініки Майо, Хемінгуей застрелився з улюбленої рушниці, не залишивши передсмертної записки.