Літературно-музична година «Маруся Чурай – голос і душа пісенної України»» (до 395-річчя від дня народження Марусі Чурай (1625–1653)

2020-01-29

29 січня в КЗК «АМБ» згадували про легендарну постать української історії – Марусю Чурай. У 2020 р. відзначаємо 395 річницю від дня народження народної поетеси. Саме цій даті була присвячена літературно-музична година «Маруся Чурай – голос і душа пісенної України», яка пройшла у рамках засідання клубу «В колі друзів». Під час якої присутні ознайомилися з життям та творчістю української поетеси та співачки. Сценарій літературно-музичної години вдало було доповнено піснями Марусі Чурай. Бібліотекар Тимошенко В.С. представила до уваги присутніх уривки з роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай».

Народна пісня і народна пам’ять зберегла легенду про просту дівчину з козацького роду Чураїв, що з Полтавщини. Дівчину, яка складала пісні, що й досі співають в народі в Україні. Маруся Чурай всі свої надії й почуття, весь жар свого палкого серця вилила в неперевершені пісні, що ввійшли до скарбниці нашої культури. Вони вражають глибиною і щирістю, довершеністю форми і чарівністю мелодій. Пісенна творчість Марусі зародилася як духовна потреба усвідомити себе на початку в піснях, пізніше в почуттях, а потім, в історії народу.

Ось уже чотири віки ходять по Україні пісні поетеси: «Ой не ходи, Грицю», «Віють вітри, віють буйні», «За світ встали козаченьки», «Чого ж вода каламутна», «Котилися вози з гори», «Грицю, Грицю до роботи» – мало хто пам’ятає авторство цих творів, вважаючи їх народними.

Доля Марусі Чурай хвилювала багатьох митців кінця ХХ століття, її образ став однією з драматичних сторінок української історії часів Козаччини. Трагічна тема зрадливого коханого знайшла своє відображення у баладах Левка Боровиковського («Чарівниця») та Степана Руданського («Розмай») Про авторку пісень йдеться в поемі Бориса Олійника «До тієї Чураївни (Парубоцька балада)», у повісті Валентина Чемериса «Засвіт встали козаченьки», у драматичній поемі Івана Хоменка «Марина Чурай». Яскраве втілення образу легендарної дівчини можна побачити і в українській драматургії: «Маруся Чураївна» Володимира Cамійленка, «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Михайла Старицького (екранізований режисером Ростиславом Синько у 1978 році). Українська письменниця Ольга Кобилянська написала повість «У неділю рано зілля копала». Історичний роман у віршах видатної поетеси XX ст. Ліни Костенко «Маруся Чурай» було відзначено Шевченківською премією.

Поетичний і співочий дар Марусі Чурай, закохане серце, вкладені в надзвичайно мелодійних піснях-баладах, брали за душу її сучасників. І так само беруть за душу її далеких нащадків у сьогоднішній Україні. Народ, як відомо, у своїй любові не помиляється…