2019-09-12
«Моє життя»
Я родивсь на соломі гнилій,
Мені горе було за колиску.
Серед поля на лоні ріллі
Упивався я сонячним блиском …
Я писав про негоду й біду
І кохав тих, хто схожий на мене.
Мою душу, мою золоту
Цілувало проміння вогнене…
Щедрий і родючий український грунт не скупує на обдарованих поетів, - писав Микола Зеров. Ми продовжуємо відкривати для себе поетичні імена. Одне з цих імен – Михайло Пронченко, наш земляк.
Михайло Пронченко народився 7 вересня 1909 р. в селі Вошиве-Покровське, що зараз є містом Апостолове Дніпропетровської області в бідній селянській родині. З дитинства він був змушений наймитувати, одночасно з навчанням у школі. Рано зацікавився українською історією, спадщиною запорозького козацтва.
В злиднях і горі виростав наш майбутній поет. І вже у 8-9 років палко закохався в історичну минувшину рідного краю, рідної України. Виростаючи в оточенні українського села, українських людей і української природи, майбутній поет дістає багато книжок, читає невмирущого «Кобзаря» Тараса Шевченка, історію Укоаїни, і слухає від сивовусих дідів оповідання про Запорізьку Січ, про козаків, про Івана Сірка І про могилу, яка була недалеко від рідного села поета.
Підтриманий багатьма авторитетними поетами і зокрема академіком Яворницьким, поет пише багато віршів, друкується майже в усіх визничних журналах України. Його вірші потрапляють і в підручники.
Україна для поета – свята твердиня, золоте кредо. Поезії, написані поетом це справді голос серця, що живе своїм народом, його думками і мріями. Щоб дізнатися більш детальніше про життєвий та творчий шлях нашого поета - земляка, запрошуємо завітати до інформаційно – краєзнавчого відділу КЗК «Апостолівська міська бібліотека» та ознайомитися з літературним досьє «Рідного краю живильна вода» до ювілейної дати поета, який підготувала провідний бібліотекар відділу Байрак Л.І.. Наше досьє про поета –земляка Пронченка М.С. дасть змогу читачам пізнати інформацію про біографічний шлях та почитати поетичні доробки поета зі збірки «Кобза».
Михайло Семенович Пронченко до самозабуття любив неньку Україну і її багатостраждальний народ. Тож схилимо перед його пам'ятю свої голови.