Виставка однієї книги «Хроніки Нарнії» (до 120 – річчя від дня народження ірландського та англійського письменника, філософа, літературного критика Клайва Стейплза Льюїса)

2018-11-28

Клайв Стейплз Льюїс (29.11.1898 – 22.11.1963) – “людина – оркестр”, адже він і відомий письменник валлійсько – шотландського походження: чого лишень варті знамениті на цілий світ “Хроніки Нарнії”, і літературний критик: його «Передмова до “Втраченого раю”» й досі вважається однією з кращих критичних розвідок, присвячених творчості Мільтона, і філософ та богослов, чи, радше, апологет християнства: його “Просте християнство” американське періодичне видання Christianity today оголосило у 2000 р. найкращою книгою ХХ століття, і визначний спеціаліст з історії та культури європейського Середньовіччя та Відродження: на ідеях з останньої книги Льюїса, “Відкинутого образу” – своєрідного вступу до середньовічної та ренесансної літератури, побудовано десятки дисертацій, що захищалися в кращих університетах Європи і Америки, і викладач-філолог спочатку в Оксфорді, а згодом і в Кембриджі: на лекціях у нього завжди збиралися цілі натовпи. Книги Льюїса перекладені понад тридцятьма мовами, обчислюються десятками мільйонів примірників; практично всі його твори перевидаються й досі, в тому числі й ранні поетичні збірки. Згідно з опитуванням, проведеним лондонською газетою “Таймс”, Льюїс опинився на одинадцятому місці серед півсотні найкращих британських письменників другої половини ХХ століття. З деякими його книгами взагалі відбуваються дивні речі: схоже, вони належать до тих дуже небагатьох творів світової літератури, які з плином часу не тільки не старіють, а, навпаки, набувають щораз нових, непомітних раніше сенсів і відтінків. Зовсім не даремно відома британська авторка і філософ Мері Міджлі порівнює Льюїсові книги з добрим вином: що довше воно стоїть у погребі, то краще смакує.

Отже, надзвичайна проникливість і далекоглядність, здатність не тільки дивитися, але й бачити – головні секрети творчості Льюїса. Сам Льюїс якось сказав, що визначати, добра книжка нам трапилася чи погана, найкраще за тим, “скільки разів її можна прочитати, щоразу на останній сторінці розуміючи більше, ніж на першій… або зайвий раз переконуючись, що з кожним новим прочитанням наше захоплення нею знай зростає”. За цим критерієм Льюїсові твори – на висоті; це зрозуміло з перших сторінок чи не кожної його книжки. Читаючи і перечитуючи “Хроніки Нарнії”, неодмінно ловиш себе на тому, що фактично щоразу відкриваєш щось нове, не помічене раніше… причому не помічене не через брак уваги, а власне через питому глибину цих творів, через хитромудре й химерне плетиво найрізноманітніших думок та ідей. І цього разу все почалося з образу –то був образ фавна з парасолькою, що йде засніженим лісом; саме його ми зустрічаємо на початку повісті “Лев, чаклунка і шафа”, написаної першою. Образ того фавна дражнив Льюїса ще з шістнадцяти років, проте тільки в 1949 р. він нарешті окреслив його на папері. Далі з’явився образ Аслана, Великого Лева, що став центральним для всього циклу. Всього було написано сім повістей; заключною стала “Остання битва” (1953), яку в 1957 р. відзначили почесною медаллю фонду Карнеґі. Запрошуємо користувачів КЗК «АМБ» поринути в дивовижний казковий світ «Хронік Нарнії» на виставці, присвяченій 120 – річчю від дня народження К.С.Льюїса, адже письменник продовжує дивувати всіх багатогранністю своїх талантів і майже через півстоліття після своєї смерті: нещодавно в архіві колишнього Льюїсового секретаря Волтера Гупера було виявлено “Енеїду” Вергілія у перекладі К.С. Льюїса англійською мовою. Здається письменник здивує всіх ще не раз.