« І.С. Тургенєв – художник слова» (до 200 – річчя від дня народження відомого російського реаліста, поета, публіциста, драматурга, перекладача Івана Сергійовича Тургенєва)

2018-11-07

І.С.Тургенєв ( 09.11.1818 – 03.09.1883) народився у сім'ї відставного кавалерійського офіцера, що належав до давнього дворянського роду. До чотирнадцяти років Тургенєв вільно розмовляв трьома іноземними мовами і встиг ознайомитися із найкращими творами європейської та російської літератури. У студентські роки Тургенєв почав писати. 1843 р. Тургенєв опублікував поему «Параша», а трохи пізніше з'явився співчутливий відгук про неї В. Бєлінського. Ці події вирішили долю Тургенєва: віднині література стала для нього головною справою життя. У закордонному усамітненні оживали давні враження, що збереглися з дитинства, від часу поїздок на полювання у Спаське (влітку та восени 1846 р. Тургенєв виходив із рушницею в Орловську, Курську і Тульську губернії). Так зароджувалися «Записки мисливця», які зробили Тургенєва відомим. Видатною була роль книжки Тургенєва і в розвитку всієї російської літератури. Паралельно з народними оповіданнями він написав цілий ряд п'єс: «Де тонко — там і рветься»(1847), «Дармоїд» (1848), «Холостяк» (1849) тощо, хоча драматургія виявилася для нього лише творчою лабораторією.

У період арешту і заслання Тургенєв спробував перейти до нових форм зображення народного побуту: написав повісті «Муму» і «Заїзд» (1852), в яких з'являється герой, котрий зазнає невдачі у своїх спробах зайнятися корисною діяльністю чи знайти особисте щастя. Такого героя вирізняють високі ідеали і водночас — практична безпомічність, постійний розлад між словом і ділом. У своєму першому романі «Рудін» (1855), написаному у розпал програної Кримської війни, на порозі великих історичних змін, Тургенєв намагається осмислити цю епоху. У «Дворянському гнізді» (1858) змальовані не просто долі окремих людей, ідеться про історичну долю всього дворянства: як від покоління до покоління посилювалися культурний розрив і соціальні суперечності між дворянством і народом. Трагічний характер новітніх конфліктів Тургенєв спробував показати у новому творі — романі «Батьки і діти» (1862): господарські негаразди, зубожіння народу, розклад традиційного побуту, зруйнування одвічних зв'язків селянина із землею, общиною, сім'єю. На цьому фоні розгортається суперечка про шляхи порятунку Росії, що ведуть герої, котрі представляють дві основні партії російської інтелігенції. На межі 70—80-х pp. незалежна і чесна позиція Тургенєва, незмінна шляхетність його творчих пошуків нарешті принесли йому заслужену славу як у Росії, так і за кордоном. Для письменників Заходу він став головним представником російської культури й одним із корифеїв європейського реалізму. У 1878 р. він разом із В. Гюго керував міжнародним літературним конгресом у Парижі.

З нагоди 200 – річного ювілею видатного російського письменника в КЗК «АМБ» діє виставка «І.С. Тургенєв – художник слова», оформлена бібліотекарем кафедри юнацтва Л.Зінов’євою.